Смарагдова мережа - відтепер на публічній кадастровій карті. Що це значить?

Смарагдова мережа - відтепер на публічній кадастровій карті. Що це значить?

Як не дивно, в Україні досі проблемою залишається з'ясування приналежності території до природно-заповідного фонду чи інших категорій охоронних ділянок. Відтак, не дивними є випадки проведення ралі чи екскурсій на стилізованих бронемашинах на території заказників, забудови заповідних зон національних природних парків, добування корисних копалин на території природних заповідників тощо.

Подібним випадком є поки що невдала спроба збудувати на гірському хребті Боржава потужну вітроелектростанцію - водночас, полонина є об'єктом Смарагдової мережі і планувалась до створення окремого національного природного парку, або плани будівництва гігантського гірськолижного комплексу на Свидівці на території Карпатського біосферного заповідника.

В таких випадках головною перешкодою є неможливість точного визначення меж об'єктів природно-заповідного фонду. І нещодавно Україна зробила помітний крок в напрямку вирішення такої проблеми. Щоправда, не зовсім із природно-заповідним фондом.

Смарагдова мережа (Мережа Емеральд, Emerald Network) - це система територій підвищеного природоохоронного інтересу, які містять цінні середовища для рідкісних видів флори та фауни. Підставою створення Смарагдової мережі є Бернська конвенція про охорони видів дикої флори та фауни і середовищ існування в Європі. Розробка Смарагдової мережі також потрібна і для прискорення євроінтеграції, адже Євросоюз не цікавить існування нашого природно-заповідного фонду, а всі природоохоронні території повинні бути уніфіковані за стандартами Європейської мережі Natura 2000. Власне, в такій уніфікації дуже корисна Смарагдова мережа.

Розробка Смарагдової мережі в Україні - доволі болюче питання в колах природоохоронців. На щастя, останнім часом цією темою зайнялись окремі громадські ініціативи, зокрема, Українська природоохоронна група (UNCG). Втім, донедавна, ініціативи з картування і презентації у відкритому доступі меж об'єктів Смарагдової мережі не мали жодної юридичної сили, адже держава майже не брала участі в цьому питанні.

До речі, на рівні національного законодавства Смарагдова мережа досі перебуває у стані невизначеності. З одного боку, її існування регулюється підписанням Україною Бернської конвенції. З іншого боку, досі не існує окремого закону, який би регулював Смарагдову мережу - існує тільки відповідний законопроєкт.

Так чи інакше, 18 червня народна депутатка Юлія Овчинникова повідомила про те, що шар об'єктів Смарагдової мережі додали на офіційну Публічну кадастрову карту України.


Дійсно, за посиланням вже можна переглянути території Смарагдової мережі.

Втім, на жаль, якщо Ви бачите, що на території об'єкта Смарагдової мережі почали протиправну діяльність... то навіть невідомо, яка діяльність може вважатись протиправною, адже національне законодавство тут розводить руками і не може бути аргументом (принаймні, поки), а розгляди звернення до офіційних органів Бернської конвенції займають не один місяць.

Так чи інакше, але цей крок дійсно значущий. Наступним логічним кроком (який мав би бути попереднім кроком) є додавання на карту об'єктів природно-заповідного фонду, для якого давно існує окремий закон. Станом на зараз, офіційні межі багатьох нацпарків, заповідників, заказників являють собою ксерокопії старих карт із нечітко обмальованими межами, котрі підшиті до рішень про створення відповідних об'єктів і зберігаються в державних архівах. Тобто, в більшості випадків, про вільний доступ до такої інформації через мережу Інтернет і не йдеться. Знову ж, існують громадські ініціативи, котрі працюють над вирішенням цієї проблеми, але такі матеріали не мають юридичної сили і не можуть бути використані у вирішенні спорів.

Будемо сподіватись, що Україна продовжить рух в цьому руслі, і невдовзі будь-який користувач мережі зможе переглянути офіційні межі найближчого національного природного парку.

Човнами перекриють вулиці: українські рибалки проведуть акцію протесту проти корупції та незаконного вилову риби

Акція протесту запланована на 2 червня

 фото з сайту 1news 

Представники рибопромислових підприємств анонсували безстрокову Акцію протесту. Рибалки обурені небаченою за масштабами корупцією в Держрибагентстві та повною профнепридатністю керівників рибного відомства, що знищує вітчизняну рибну галузь. Також кажуть, що побори інспекторів рибоохорони довели їх до злиднів.

Відтак, завтра, 2 червня, о 10:00 під Кабінетом Міністрів України (м. Київ, вул. Грушевського) вони проведуть акцію протесту.

"До 2005 року в Україні було Міністерство рибної промисловості. Вилов українських рибалок був більш 1 млн 100 тисяч тонн водних біоресурсів. У порівнянні з 2019 роком він впав в 15 разів і становить 72 тисячі тонн. При цьому незаконний вилов перевищив офіційний і сьогодні становить 90-100 тисяч тонн. Щодня на вітчизняних водоймах незаконно виловлюється понад 400 тонн. За неофіційними даними, тіньовий рибний ринок складає 4-5 млрд. грн. 85% рибного прилавка сьогодні займає імпортна продукція, що загрожує вітчизняної продуктової безпеці, а також знищує рибогосподарську галузь", - йдеться у повідомленні  Асоціації рибалок України.

До введення карантину по всій країні вже пройшли попереджувальні Акції протесту працівників рибної галузі. Якщо вимоги рибалок не будуть почуті, вони планують
своїми човнами і баркасами перекрити рух транспорту в центрі столиці.

Організаторами акції виступили рибопромислові підприємства Київської, Черкаської, Полтавської, Кіровоградської, Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської та Одеської областей.

Місце і час проведення Акції протесту: 2 червня 2020 року о 10:00 під Кабінетом Міністрів України (м.Київ, вул. Грушевського)

Акредитація: тел. +380 (96) 435-81-71 Юлія (Об'єднання рибалок Кременчуцького водосховища),  

+380 (96) 838-91-51 Сергій (Спілка рибопромислових підприємств
Дніпровського каскаду)

Раніше ми писали, що риба в українських водоймах може повністю зникнути вже до 2050 року.

"Не дивіться на калюжі, це ситуативна картинка", - гідрогеолог про посуху в Україні

Таку низьку водність маємо уперше за 120-140 років

 фото з сайту mynizhyn.com 

Рада нацбезпеки і оборони нарешті визнала, що в Україні посуха і необхідно вживати заходів. Ситуація з водою, а точніше, маловоддям, з яким стикнулася Україна цього року, справді загрозлива для національної безпеки. Останній рік за посушливістю не має аналогу за 120-140 років гідрометеоспостережень.

Проте для початку слід провести повний моніторинг водних ресурсів, вважає гідрогеолог Євгеній Яковлєв, головний науковий співробітник відділу природних ресурсів Інституту телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України

"У нас до початку 1990-х років у складі Мінгеології (Держкомгеології) була потужна мережа з 8 тисяч спостережних свердловин. Зараз із них за повним циклом досліджень – замір рівнів 3-5 разів на місяць, відбір проб води по опорних свердловинах 2-4 рази на рік - працює лише близько 300. Я би, до речі, рекомендував РНБО домогтися відновлення  і розвитку системи екологічного моніторингу поверхневих і підземних водних систем з використанням технологій дистанційного зондування Землі, ГІС, моделювання тощо", - сказав він в інтерв'ю для GreenPost.

За даними вченого, ті свердловини, які працюють, показують стійке зниження рівня ґрунтових вод від багаторічної норми на 0,5-1,0 м. "Наче небагато, але слід пам’ятати, що саме ґрунтові води найактивніше впливають на вологозапас і родючість грунтів, наповнення колодязів у селах, водність річок і джерел у посушливий літньо-осінній період", - каже Євгеній Яковлєв.

"І не дивіться на калюжі, це ситуативна картинка, - уточнює він. -  Україна, за міжнародними класифікаціями, є маловодною державою. Коли нас було 52 мільйони, середньорічне відновлення водних ресурсів сягало 1000 кубометрів на людину на рік. А наукові підрозділи ООН називають достатньо водозабезпеченими ті країни, де цей показник дорівнює 3000-5000 кубометрів на рік на людину. У Європі ми у антирейтингу водозабезпеченості стоїмо лише вище Молдови, де дуже орієнтовно формується 600-800 кубометрів на людину".

За даними гідрогеолога, зазвичай в межах території країни формується 45-50 кубокілометрів  відновлюваних водних ресурсів. У тому числі 21 кубокілометр підземних вод. З яких, своєю чергою,  близько половини пов’язано з поверхневим стоком річок і озер. Ці 10 кубокілометрів ґрунтового водоносного горизонту потихеньку поповнювали річки та озера. І, що важливо, це відбувалося переважно у маловодній літньо-осінній період.

У цьому році відновиться десь 23 кубокілометрів водних ресурсів, тобто – половина від середньостатистичного. Таку низьку водність маємо уперше за 120-140 років.

Маловоддям, на думку вченого, ми розплачуємося за аномальне зарегулювання стоку річок водосховищами і ставками, руйнуванням системи підземного стоку і значним уповільненням течії... "От уявіть річкову долину. Уся вода, яка потрапляє у неї, стікає схилами вниз, у річку. Більша частина води - поверхнею. А менша потихеньку просочується через ґрунт, так само зверху вниз, аж поки не допросочується до рівня водного дзеркала і не стане частиною річкової води. А тепер уявіть собі, що річку задамбували. Що відбувається? А відбувається підняття рівня води до рівня дамби. Водне дзеркало піднімається. І та вода, яка стікала під поверхнею землі, яка просочувалася вниз долиною, вже довгий час  не стікає, бо підпор водосховищ і ставків суттєво уповільнив підземний стік. Подекуди це також спричинило підйом рівня ґрунтових вод і підтопленням", - каже він.

Будівництво водосховищ та ставків до певного екологічного порогу було виправдане, вважає гідрогеолог. В Україні 80% осінньо-зимових стоків стікало з паводком. "Загальна довжина річок – 203 тисяч км. З них на 150 тисяч кілометрів (це дуже приблизна оцінка, бо немає дієздатного моніторингу) проявляється підпір, викликаний будівництвом численних гідротехнічних споруд. Але це не заважало водообміну: "стара" вода стікала з паводком, "свіжа" приходила з підземним стоком, приходила очищена при проходженні через підземні горизонти, через піски тощо. Зараз активних паводків практично немає, промивки річок (або екологічно ефективного водообміну) також  немає. І відновити спрацювання ґрунтового горизонту ми не зможемо навіть якщо будуть нормальні опади. Тобто ми погіршили екологічну якість поверхового стоку. Виключили промивку, водообмін. Натомість активізували підтоплення. При цьому сонце на підтоплених ділянках працює як "насос", забираючи воду на випаровування і залишаючи сіль у ґрунті. Потім ця сіль або змивається у водойми (переважно), або просочується у ґрунтові води", - каже вчений, пояснюючи причини водного дефіциту.

До речі, через випаровування додаткова втрата води за умов сучасного потепління складає приблизно шість кубокілометрів. Тобто, понад 20% ресурсів.

Ще один негативний фактор, який призвів до маловоддя, - аномально висока розораність території - до 60-65%, що у 2-3 рази вище показників розвинутих країн ЄС. "Дощі поміняли форму - ідуть рідше, але сильніше. На розораних ділянках висушений через нові кліматичні умови ґрунт легше розмивається. Далі – активно розвивається водна і вітрова ерозія. Там, де збереглася степова, лучна рослинність, де ростуть полезахисні лісосмуги, ліс – там ерозія зупиняється. Недарма екологи говорять про необхідність зменшувати розораність, переводити частину орних земель у пасовиська, сінокоси, ліси де це можливо", - вважає Євгеній Яковлєв.

Крім того, води не вистачає, проте меліоративні канали працюють, що не дає піднятися ґрунтовим водам.  "У Рівненській області є унікальний за кількістю болотних ландшафтів масив – Сира погоня. Якщо порівняти його сучасний стан з картою 1928 року, то видно, що зараз залишилося 15% від того болотного масиву. А от кількість дрен (меліоративних водопонижувальних каналів) дорівнює в іншій поліській області - Чернігівській - довжині тамтешніх річок. Дрени побудовані так, щоб бути нижчими, глибшими за рівень ґрунтового водоносного горизонту. Тоді у них стікає вода, і територія осушується", - каже вчений.

І наводить дані, що в цілому на Поліссі довжина дрен на меліорованих територіях більша за довжину річок у 2-3 рази. Через це болота не наповнюються, торф зневоднюється, збільшується вірогідність пожеж. "Торф горить дуже підступно, під поверхнею. Здається, що це твердий ґрунт, а насправді там пустота і страшний жар. Я бачив у дитинстві як корова провалилася і спеклась у торфі", - згадує Яковлєв.

Також на Поліссі масово незаконно добувають піщано-гравійну суміш з річок. "Втім, не тільки на Поліссі, я бачив, як на Тисі через кожні 500 м стоїть екскаватор, вичерпує гравій. І тим самим створює базу для пониження рівня ґрунтових вод, порушення рівноваги схилів , зміни руху вод, переносу донних відкладів. Масштабно відбувається відкриття ґрунтового горизонту – під час бурштинодобування, під час інших робіт. На очах зникає ліс, який стримував танення. Іде пониження гідрологічних рівнів. Масово і без дозволів копаються рибоводні ставки. Цим створюється додаткове дзеркало, і, знову ж, просадка рівнів ґрунтових вод. Висихання поверхні, водна ерозія, пилові бурі... У колодязях немає води. У водойми вода доходить не у тому обсязі, якості, ритмі, що раніше. За оцінками Держгідромету, в Київське водосховище зараз замість норми у 4000 м3/сек притікає приблизно 1000 тис. м3/сек", - такі дані озвучив вчений.

За його словами, щоб повернути воду в Україну, необхідно максимально затримувати поверхневий сток і переводити у ґрунтовий. "Ефективне лісовідновлення. Треба засипати хоча би частину меліоративних каналів. Ставити шандори – це така ґрунтова дамба з глинистим ядром. Йти при цьому зверху вниз, почати з малих каналів, з, так би мовити, капілярів. Щоб із осушування переорієнтувати меліоративні канали на живлення ґрунтового горизонту. Зупинити розбійний бурштиновидобуток. Встановити жорсткі науково обґрунтовані норми видобутку, в тому числі торфу, сапропеля (більше 1000 (!) родовищ). Усі ділянки з покладами бурштину узяти на суворий облік. Дозволи на видобуток давати лише там, де роботи не руйнують незворотно ґрунтовий горизонт", - такі "рецепти" боротьби з маловоддям від Євгенія Яковлєва.

Раніше ми писали,  що за рівнем водонаповнення ми десь між Чадом і Суданом.

Хто, а головне - навіщо: на "Кінбурнській косі" розорано унікальні солончаки

 фото з ФБ-сторінки Української Природоохоронної Групи (UNCG)  

Про розорювання великої ділянки цілини в околицях села Очаківське Голопристанського району Херсонської області повідомив директор регіонального ландшафтного парку "Кінбурнська коса" Зеновій Петрович.

Розорана територія є дуже цінною в природоохоронному відношенні і її планується включити до складу проектованого регіонального ландшафтного парку "Долина курганів", а вже зараз вона включена до складу об’єкту Смарагдової мережі.

Екологи з Української Природоохоронної Групи (UNCG) виїхали на місце, щоб встановити масштаби та ступінь завданої природі шкоди. "Побачена картина привела нас в повний розпач. Побачене - не лише злочин, але й дія, яка не підлягає жодному логічному поясненню, - діляться враженнями екологи. -  Загалом було розорано майже 400 га цілини (393, якщо бути точним), яка ніколи, навіть у радянські часи з дуже інтенсивним сільським господарством, не оралася".

За їх даними, розорана територія є дуже цінною в природоохоронному, а також в історико-археологічному відношенні - зокрема, тут зосереджено понад 300 курганів, частина з яких була пошкоджена в ході розорювання.

"Велике скупчення курганів свідчить про те, що ця місцевість була святою землею для народів, які її населяли. Але як виявилося, для жадібних орачів немає нічого святого. У ході розорювання знищено або втратили домівки величезна кількість рослин та тварин", -  йдеться у повідомленні.

Також ця територія є унікальним ландшафтом - "салтмарш", який притаманний для приливних морів і практично відсутній на Чорному морі. Через дуже незначну висоту над рівнем моря й надзвичайну пологість території вона періодично затоплюється морськими водами завдяки нагінним вітрам. 

"Останнє зумовлює повну абсурдність вчиненої дії. Розорювання степів є, безперечно, злочином, але для нього можна знайти хоч якесь логічне пояснення, але розорювання солончаків, які періодично затоплюються морськими водами, позбавлене будь-якого здорового глузду. Адже на солончаках, де зростають справжні еугалофіти, такі як сарсазан шишкуватий чи солонець трав’янистий, апріорі не вдасться отримати пристойний урожай, - пишуть екологи
UNCG. -  Можливо, лише в південній, прилеглій до полів частині розораного масиву, можна щось вирощувати. Ця частина на кілька десятків сантиметрів вища над рівнем моря і менш засолена. Але солі вдосталь навіть тут, тому розраховувати на високі врожаї не доводиться. Але ж горе-орачі залізли плугами далеко на північ в справжнісінькі солончаки. Розорали під самий берег навіть солоне озеро. Свідченням того, що дана територія заливається морськими водами, є розкидана по рілля камка – залишки морських рослин, переважно з роду Зостера, які були принесені сюди морськими водами".

Вчинене діяння екологи називають не інакше як безпрецедентним актом вандалізму проти природи, у ході якого здійснено порушення багатьох законодавчих актів. Передусім, це Земельний кодекс України, Закон України "Про охорону земель", а також міжнародна Бернська конвенція, згідно з якою Україна створює та охороняє території Смарагдової мережі.

Згідно з даними публічної кадастрової карти, розорані були ділянки № 6522383400:04:010:0002 та № 6522383400:04:001:1041, які перебувають у комунальній власності і мають цільове призначення "Для сінокосіння і випасання худоби". І їх орендар ТОВ "Аграрна компанія Наутіліус" не мала права їх розорювати. Більше того, під загрозою розорювання знаходяться й сусідні ділянки цілинного степу: 6522385000:06:001:1256 та 6522385000:06:001:1255 загальною площею більше 800 га, які перебувають в оренді у пов’язаних з "Наутіліусом" приватних осіб.

Українська природоохоронна група  підготувала звернення до Державної екологічної інспекції, Херсонської ОДА та Держгеокадастру з проханням провести перевірки. Також екологи звернулись до нацполіції з вимогою про порушення кримінальної справи й до Генеральної прокуратури України. "Ми будемо домагатися як суворого покарання ділків, які фактично виорали море, так і недопущення подальшого розорювання", - кажуть вони.

До речі, Україна – одна з найбільш розораних держав у світі! 54% наших земель - це поля, створені на місці дикої природи.  Остаточна втрата цих екосистем назавжди змінить наші життя.  Саме через безконтрольне розорювання українських степів Україна поступово перетворюється на пустелю, а відтак, ерозія, пилові бурі і втрата врожаїв  - це те майбутнє, яке на нас очікує.

Недавно ми писали про прості та наочні пояснення, чому Україна перетворюється на пустелю.

Прості та наочні пояснення, чому Україна перетворюється на пустелю

 усі фото з EcoBlog of Olexiy Burkovskyy

Лише 5-8% нашого степу виглядають навесні так, як мали би виглядати - буяти травами і квітами. А 35% цих природних зон нині - лише гола мертва земля. Такий стан українських степів на сьогодні.

Розораність степової зони та лісостепу складає близько 82%. Такі цифри наводить в своєму екоблозі еколог Олексій Бурковський. "При цьому близько 40-45% ріллі задіяно під просапні культури (в першу чергу, під соняшник). Можна побачити, як на лучних або степових ділянках від березня по травень відбуваються поступові зміни щодо вегетації диких рослин. Проте ви навряд чи побачите значну різницю між оранкою в березні та в травні. Коли на мізерних залишках природи все буяє зеленню та квітами, то на величезних просторах агроценозів всюди одне й теж - гола земля, - пише він. - Ви коли-небудь замислювалися про це?"

Для порівняння: степ у березні та рілля у березні

На думку еколога, щоб зрозуміти різницю між поверхнею, вкритою рослинністю, та голою темною поверхнею, навіть не потрібно вчити екологію, достатньо знати шкільні ази фізики: теплопровідність, поглинання та відбивання (альбедо) світлової енергії. "В принципі, навіть цих наглядних даних достатньо, щоб зрозуміти, чому відбувається процес опустелювання. Якщо такі фізичні зміни стосуються декількох відсотків площі поверхні певної території, то це одна справа, але якщо вони стосуються третини, то це вже зовсім інша справа для всієї такої території", - пише він.

Для порівняння: степ у квітні та рілля у квітні

Зазвичай просапні культури сіють після зернових. Тобто в липні після збирання зернових залишається поле, яке дискують або  переорюють і залишають в такому стані аж до травня. "Тобто 9 з 12 місяців на рік ці простори — мертва зона. Якщо такий стан речей має місце 5, 30, 50 років, то це одна справа, але якщо такий стан триває 70, 100, 200 років, то зміни будуть колосальні для всієї місцевості", - зазначає еколог.

"Повторюю, це якщо розглядати чисто фізичні параметри поглинання світла та теплопровідності, не зважаючи на більш глибинні речі, а саме біофізичні та біогеохімічні  процеси, в першу чергу вміст гумусу, структуру ґрунту та пов'язані з цими факторами акумуляція вологи та гідрорежим, колообіг азоту, сірки, викиди вуглекислого газу і т.п." - вважає Олексі Бурковський.

Для порівняння: степ у травні та рілля у травні

За висновком еколога, Україна не може відмовитися від сільського господарства. "Але ми не можемо залишати ТАКЕ сільське господарство і ТАКУ структуру земельних угідь, коли рілля офіційно охоплює 54 % площі країни, а насправді десь близько 57 %, - зазначає автор. - Треба скорочувати площу орних земель, головним чином еродованих, та навчитися Уряду нарешті виконувати постанови Уряду, наприклад: Пункт 3.1. Наказу Мінагрополітики України від 20.08.2003 № 280 "Про затвердження Концепції збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 р.", що вимагає зменшити площі орних земель до 37-41% території країни шляхом виведення з ріллі схилів крутизною понад 3 градуси, земель водоохоронних зон, деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь".

Раніше ми писали, чому українцям слід звикати до пилових бур.