"Не дивіться на калюжі, це ситуативна картинка", - гідрогеолог про посуху в Україні

Таку низьку водність маємо уперше за 120-140 років

 фото з сайту mynizhyn.com 

Рада нацбезпеки і оборони нарешті визнала, що в Україні посуха і необхідно вживати заходів. Ситуація з водою, а точніше, маловоддям, з яким стикнулася Україна цього року, справді загрозлива для національної безпеки. Останній рік за посушливістю не має аналогу за 120-140 років гідрометеоспостережень.

Проте для початку слід провести повний моніторинг водних ресурсів, вважає гідрогеолог Євгеній Яковлєв, головний науковий співробітник відділу природних ресурсів Інституту телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України

"У нас до початку 1990-х років у складі Мінгеології (Держкомгеології) була потужна мережа з 8 тисяч спостережних свердловин. Зараз із них за повним циклом досліджень – замір рівнів 3-5 разів на місяць, відбір проб води по опорних свердловинах 2-4 рази на рік - працює лише близько 300. Я би, до речі, рекомендував РНБО домогтися відновлення  і розвитку системи екологічного моніторингу поверхневих і підземних водних систем з використанням технологій дистанційного зондування Землі, ГІС, моделювання тощо", - сказав він в інтерв'ю для GreenPost.

За даними вченого, ті свердловини, які працюють, показують стійке зниження рівня ґрунтових вод від багаторічної норми на 0,5-1,0 м. "Наче небагато, але слід пам’ятати, що саме ґрунтові води найактивніше впливають на вологозапас і родючість грунтів, наповнення колодязів у селах, водність річок і джерел у посушливий літньо-осінній період", - каже Євгеній Яковлєв.

"І не дивіться на калюжі, це ситуативна картинка, - уточнює він. -  Україна, за міжнародними класифікаціями, є маловодною державою. Коли нас було 52 мільйони, середньорічне відновлення водних ресурсів сягало 1000 кубометрів на людину на рік. А наукові підрозділи ООН називають достатньо водозабезпеченими ті країни, де цей показник дорівнює 3000-5000 кубометрів на рік на людину. У Європі ми у антирейтингу водозабезпеченості стоїмо лише вище Молдови, де дуже орієнтовно формується 600-800 кубометрів на людину".

За даними гідрогеолога, зазвичай в межах території країни формується 45-50 кубокілометрів  відновлюваних водних ресурсів. У тому числі 21 кубокілометр підземних вод. З яких, своєю чергою,  близько половини пов’язано з поверхневим стоком річок і озер. Ці 10 кубокілометрів ґрунтового водоносного горизонту потихеньку поповнювали річки та озера. І, що важливо, це відбувалося переважно у маловодній літньо-осінній період.

У цьому році відновиться десь 23 кубокілометрів водних ресурсів, тобто – половина від середньостатистичного. Таку низьку водність маємо уперше за 120-140 років.

Маловоддям, на думку вченого, ми розплачуємося за аномальне зарегулювання стоку річок водосховищами і ставками, руйнуванням системи підземного стоку і значним уповільненням течії... "От уявіть річкову долину. Уся вода, яка потрапляє у неї, стікає схилами вниз, у річку. Більша частина води - поверхнею. А менша потихеньку просочується через ґрунт, так само зверху вниз, аж поки не допросочується до рівня водного дзеркала і не стане частиною річкової води. А тепер уявіть собі, що річку задамбували. Що відбувається? А відбувається підняття рівня води до рівня дамби. Водне дзеркало піднімається. І та вода, яка стікала під поверхнею землі, яка просочувалася вниз долиною, вже довгий час  не стікає, бо підпор водосховищ і ставків суттєво уповільнив підземний стік. Подекуди це також спричинило підйом рівня ґрунтових вод і підтопленням", - каже він.

Будівництво водосховищ та ставків до певного екологічного порогу було виправдане, вважає гідрогеолог. В Україні 80% осінньо-зимових стоків стікало з паводком. "Загальна довжина річок – 203 тисяч км. З них на 150 тисяч кілометрів (це дуже приблизна оцінка, бо немає дієздатного моніторингу) проявляється підпір, викликаний будівництвом численних гідротехнічних споруд. Але це не заважало водообміну: "стара" вода стікала з паводком, "свіжа" приходила з підземним стоком, приходила очищена при проходженні через підземні горизонти, через піски тощо. Зараз активних паводків практично немає, промивки річок (або екологічно ефективного водообміну) також  немає. І відновити спрацювання ґрунтового горизонту ми не зможемо навіть якщо будуть нормальні опади. Тобто ми погіршили екологічну якість поверхового стоку. Виключили промивку, водообмін. Натомість активізували підтоплення. При цьому сонце на підтоплених ділянках працює як "насос", забираючи воду на випаровування і залишаючи сіль у ґрунті. Потім ця сіль або змивається у водойми (переважно), або просочується у ґрунтові води", - каже вчений, пояснюючи причини водного дефіциту.

До речі, через випаровування додаткова втрата води за умов сучасного потепління складає приблизно шість кубокілометрів. Тобто, понад 20% ресурсів.

Ще один негативний фактор, який призвів до маловоддя, - аномально висока розораність території - до 60-65%, що у 2-3 рази вище показників розвинутих країн ЄС. "Дощі поміняли форму - ідуть рідше, але сильніше. На розораних ділянках висушений через нові кліматичні умови ґрунт легше розмивається. Далі – активно розвивається водна і вітрова ерозія. Там, де збереглася степова, лучна рослинність, де ростуть полезахисні лісосмуги, ліс – там ерозія зупиняється. Недарма екологи говорять про необхідність зменшувати розораність, переводити частину орних земель у пасовиська, сінокоси, ліси де це можливо", - вважає Євгеній Яковлєв.

Крім того, води не вистачає, проте меліоративні канали працюють, що не дає піднятися ґрунтовим водам.  "У Рівненській області є унікальний за кількістю болотних ландшафтів масив – Сира погоня. Якщо порівняти його сучасний стан з картою 1928 року, то видно, що зараз залишилося 15% від того болотного масиву. А от кількість дрен (меліоративних водопонижувальних каналів) дорівнює в іншій поліській області - Чернігівській - довжині тамтешніх річок. Дрени побудовані так, щоб бути нижчими, глибшими за рівень ґрунтового водоносного горизонту. Тоді у них стікає вода, і територія осушується", - каже вчений.

І наводить дані, що в цілому на Поліссі довжина дрен на меліорованих територіях більша за довжину річок у 2-3 рази. Через це болота не наповнюються, торф зневоднюється, збільшується вірогідність пожеж. "Торф горить дуже підступно, під поверхнею. Здається, що це твердий ґрунт, а насправді там пустота і страшний жар. Я бачив у дитинстві як корова провалилася і спеклась у торфі", - згадує Яковлєв.

Також на Поліссі масово незаконно добувають піщано-гравійну суміш з річок. "Втім, не тільки на Поліссі, я бачив, як на Тисі через кожні 500 м стоїть екскаватор, вичерпує гравій. І тим самим створює базу для пониження рівня ґрунтових вод, порушення рівноваги схилів , зміни руху вод, переносу донних відкладів. Масштабно відбувається відкриття ґрунтового горизонту – під час бурштинодобування, під час інших робіт. На очах зникає ліс, який стримував танення. Іде пониження гідрологічних рівнів. Масово і без дозволів копаються рибоводні ставки. Цим створюється додаткове дзеркало, і, знову ж, просадка рівнів ґрунтових вод. Висихання поверхні, водна ерозія, пилові бурі... У колодязях немає води. У водойми вода доходить не у тому обсязі, якості, ритмі, що раніше. За оцінками Держгідромету, в Київське водосховище зараз замість норми у 4000 м3/сек притікає приблизно 1000 тис. м3/сек", - такі дані озвучив вчений.

За його словами, щоб повернути воду в Україну, необхідно максимально затримувати поверхневий сток і переводити у ґрунтовий. "Ефективне лісовідновлення. Треба засипати хоча би частину меліоративних каналів. Ставити шандори – це така ґрунтова дамба з глинистим ядром. Йти при цьому зверху вниз, почати з малих каналів, з, так би мовити, капілярів. Щоб із осушування переорієнтувати меліоративні канали на живлення ґрунтового горизонту. Зупинити розбійний бурштиновидобуток. Встановити жорсткі науково обґрунтовані норми видобутку, в тому числі торфу, сапропеля (більше 1000 (!) родовищ). Усі ділянки з покладами бурштину узяти на суворий облік. Дозволи на видобуток давати лише там, де роботи не руйнують незворотно ґрунтовий горизонт", - такі "рецепти" боротьби з маловоддям від Євгенія Яковлєва.

Раніше ми писали,  що за рівнем водонаповнення ми десь між Чадом і Суданом.

Чому травневі дощі не врятують Україну від посухи

Вода затримається у метровому шарі і швидко випарується

фото з сайту epravda.com.ua

Цьогоріч Україна стикнулася з маловоддям і посухою. Басейни головних річок наповнені лише на 50% від норми, пересохлі грунти не можуть прогодувати посіви, а лише розвіюються вітром - згадати хоча б пилові бурі, з якими українці стикнулися цієї весни.

За сезон вересень 2019-травень 2020 в Україні випало трохи більше 70% від з норми опадів для цього періоду. За даними начальника Головного центру аналізу, прогнозування гідрометумов і гідрометзабезпечення Українського гідрометцентру Анатолія Прокопенка, за вказаний період випало 153 мм вологи, при нормі 211 мм. І такий стан справ експерти вважають критичним, пише Главком.

Для розуміння: 1 мм опадів - це літр води на 1 квадратний метр. Територія України - 604 тис км2 або 604 млрд м2. Тобто недостача 58 мм опадів у масштабах країни означає, що за вісім місяців ми недорахувалися 35 трильйонів літрів води. А це - майже десять Київських водосховищ.

Аграрії теж б'ють на сполох - майбутні врожаї під загрозою. Адже волога в ґрунті  накопичується в основному в осінній, зимовий і весняний періоди, а вже в кінці травня вже починається посушлива погода. Брак дощів восени, безсніжна зима та посушлива весна призвели до того, що вологи в метровому шарі до початку травня практично не було.

Ті дощі, які випали  Україні в середині травня, ситуацію не врятують. А подекуди ще й погіршать: сильні грози та град просто знищують посіви, які вижили після аномальної зими.

"Опади мають локальний характер, вони короткочасні. При цьому в основному дощі на заході та півночі України - на Закарпатті, Волині, Житомирщині, Київщині. На півдні їх дуже мало. Наприклад, якщо в столиці випадає 10-15 мм опадів, то на Херсонщині - 0-0,4 мм. На жаль, я поки нічого доброго не бачу", - каже  Анатолій Прокопенко.

Відсутність снігу і мала кількість дощів, які спостерігаються вже не перший рік, призвели до того, що в Україні стали масово міліти ріки, озера і водосховища. Вони вкрай важливі з точки зору зрошення полів, адже займатися аграрним бізнесом в південних областях без поливу - заняття сумнівне. 

За даними екс-голови Державного агентства водних ресурсів України Ірини Овчаренко, загальний забір води в Україні в 2019 роцi склав близько 11 млрд кубометрів, з них на питні потреби пішло 10%, решту майже навпіл поділили між собою сільське господарство і промисловість. Близько 70% потреб країни водою забезпечує басейн Дніпра, однак до початку травня він отримав всього половину кліматичної норми опадів, тому тепер проблеми з водопостачанням сільськогосподарських і промислових підприємств – цілком реальна перспектива.

Складна ситуація спостерігається і на Десні, головній притоці Дніпра. Рівень води в районі Чернігова впав на п'ять метрів нижче норми, така ситуація відбувається вперше за 140 років спостережень. Як повідомляє в своєму Facebook голова Чернігівської облдержадміністрації Андрій Прокопенко, зараз в області опустили всі 1715 затворів на спорудах, що регулюють рух води. Це потрібно, щоб зберегти воду в каналах для питного водопостачання та аграрних цілей.

"На кількість і якість водних ресурсів, зрозуміло, впливає господарська діяльність. Навіть така безневинна, як нам здається, річ, як викопати ставок, призводить до підтягування певного обсягу води в штучно створений об'єкт, тим самим зменшуючи її кількість в річці або іншій водоймі. Безліч малих річок в Україні зникли саме з цієї причини. І це я навела приклад тільки одного виду діяльності. Штучні чинники провокують зміну природних", - пояснює Ірина Овчаренко.

Саме господарська діяльність, за великим рахунком, призвела  до знищення такої перлини України, як Шацькi озера. Зокрема, поступово зникає Світязь. Проблема в тому, що в декількох десятках кілометрiв, на території Білорусі, вже давно ведеться розробка крейдового родовища "Хотиславське". Глибина шахт дійшла до рівня підземних вод, і тепер Шацькі озера поступово перетікають в нові "резервуари". Схожа ситуація склалася в Красилівському районі Хмельницької області. Там пробурили артезіанські свердловини, які забезпечують водою Хмельницький. І тепер села району страждають від відсутності води: висохли криниці, джерела і невеликі річки.

Втім, селяни і дачники повсюдно стикнулися з порожніми колодязями - води немає вже на 10-метровій глибині.

Головна причина, звичайно, відсутність опадів. Відповідно, відбулося зниження ґрунтових вод, які залягають на першому водонепроникному шарі земної кори і утворюються шляхом інфільтрації (просочування) атмосферних опадів, вод річок, озер і водосховищ. Але нинішні дощі в кращому випадку затримуються в метровому ґрунті і волога швидко випаровується.

"Навіть сильні дощі вже не допоможуть, на наповнення колодязів головним чином впливає снiг", - розповідає Анатолій Прокопенко. Викопування глибших колодязів та свердловин (до 50 метрів) тимчасово вирішить проблему, але це призведе до подальшого порушення водного балансу, у випадку зі свердловиною особливо - адже зачіпаються ще більш глибокі водоносні шари.

Словом, хочемо ми того чи ні, Україна перетворюється на маловодну країну, і вже невдовзі ми стикнемося з реальною проблемою відсутності води - і у річках, і у кранах.

Раніше ми писали, що через глобальне потепління врожайність на півдні України може знизитися на третину.

Українські річки просять дощів: за рівнем водонаповнення ми десь між Чадом і Суданом

Уже чотири роки поспіль в Україні спостерігається катастрофічне маловоддя

фото з сайту unn

Епідемія коронавірусу - не єдина проблема, з якою впритул стикнулися українці. Нам ще й загрожує дефіцит води. Літо та осінь 2019 року були надзвичайно сухими, зима - безсніжною, весна також відзначається недостатністю опадів. Як наслідок - рівень водонаповнення українських річок критично низький.

Не так давно Державне агентство водних ресурсів оприлюднило заяву про те, що вперше в Україні може відбутися обмеження прав водокористувачів. Таке сталося вперше за 120 років.

На сьогодні басейн Дністра наповнений лише на 50%. А тепер є ризик весняної посухи, бо маловоддя може призвести до пересихання дрібних річок.

Наприклад, катастрофічно обміліла річка Тетерів. "Річка майже зовсім без води, а рівень водосховища на найнижчій позначці. 1993 і 2004 роки були маловодними, але такої критичної ситуації ще не було", - кажуть в КП "Житомирводоканал".

За інформацією Укргідрометцентру, сьогодні на більшості річок України спостерігається низька водність.  Загалом, уже чотири роки поспіль у нас в країні фіксується катастрофічне маловоддя. Водойми наповнюються максимум на 80% від норми. Це призводить до зміни їх гідрологічного циклу. А також  сприяє інтенсивному забрудненню, адже скиди забруднених (вторинних, очищених і слабо очищених) вод розраховуються виходячи з наповнюваності водойми на 100%, кажуть фахівці Національної Екологічної Ради України. У 2019 році в вітчизняні водойми було скинуто понад 2 млрд куб м різних стоків. З них 1/3 це неочищені.

В результаті загинули всі або майже всі водні живі ресурси в 2140 водоймах. Тільки в останні місяці відбулися резонансні отруєння водойм в Херсонській, Сумській, Полтавській, Житомирській областях, під час яких загинула не тільки риба, а й жаби, черепахи, бобри, качки...

За роки незалежності в Україні вже зникло більше 10 тисяч малих річок. На сьогодні у нас  налічується 63 тисячі річок, 400 тисяч ставків, 1 100 водосховищ. І в той самий час ми значимось як маловодна країна. Ті джерела, що залишилися, забруднені настільки, що ми не можемо брати з них питну воду.

Останні дослідження, проведені на замовлення Світового банку, поставили нас на 125 місце з 180 країн за кількістю питної води на душу населення. Україна стоїть між Чадом і Суданом, африканськими країнами. А якщо брати посушливу Херсонську область, то там справи набагато гірші.

Зараз почався дуже важливий період - нерест риби. Від того, як він пройде, залежить майбутнє наших водойм і чисельність риб'ячих зграй в них. Відсутність весняної повені, яка наповнювала водою природні нерестовища, негативно відобразиться на нересті. Зараз нерестовища сухі, рибі нема де нереститися.

Річка Тетерів - не єдина, яка опинилася в критичному стані. Наприклад, річки Ірпінь і Буча в Київській області сьогодні просто гинуть.

"Існує програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра. Але безглуздо лікувати головну річку країни, не звертаючи уваги на малі річки, які її наповнюють - говорить голова Національної Екологічної Ради України Олександр Чистяков - Україні давно вже потрібна нова водна політика. Всю прісну воду країни необхідно визнати стратегічним ресурсом та підходити до її охорони і використання тільки з цієї позиції. Катаклізми зі зміною клімату рукотворні. За кожним випадком стоїть конкретне людське ім'я. Сьогодні у нас з'явився шанс переглянути своє ставлення до навколишнього природного середовища, почати будувати з ним поважні відносини, не повторювати минулих помилок і змінити навколишній світ на краще".

Раніше ми писали, що риба в українських водоймах може повністю зникнути вже до 2050 року.